Среда,22.11.2017,04:46:42
Приветствую Вас, Гость, не хотите войти?

ДПС України представляє мультфільм „Місто мрії”
Главная » 2006 » Октябрь » 3 » “Він наша скривджена свобода”...
07:56:48
“Він наша скривджена свобода”...
На задвірках нашого древнього міста, немов позабутий Богом и людьми, лише в компанії двох-трьох кізочок, що пасуться довколо, сумуючи про щось стоїть Богдан...
Чиїм “мудрим” розпорядженням, пам”ятник славному лицарю, видатному полководцю, політику і державнику гетьману Богдану (Зиновію) Михайловичу Хмельницькому був демонтований з центральної площі міста на околицю – мало хто знає-пам”ятає. Та мабуть, більшість земляків моїх з різним набуттям знань з історії України, з різних політичних уподобань, усвідомлюють, що діями тодішньої місцевої влади була не тільки не заслуговано принижена пам”ять про великого сина нашого народу, але й злочинно обкрадена центральна частина нашого міста, не так вже й щедра на пам”ятку історії та культури.
З року в рік, від виборів до виборів іноді виринає на поверхню нашого життя-буття питання про повернення пам”ятника на його первинне, тепер вже і історичне місце. І це було б вірно і справедливо. А центру Кілії додало б серйозної ваги і в культурному плані, і в плані патріотичного виховання молоді в дусі українського козацтва, пов”язане з цією неперсічною постаттю в історії нашого народу.
Саме до його історічної постаті хочеться привернути увагу сучасника сьогодні, в нелегкий час державотворення, процесс якого досі триває, коли в 15-річницю незалежності стоїть на черзі питання: куди і з ким йти в майбутнє, і коли як ніколи висить загроза нашої соборності. Бо як неподивитись, а історія наша – погано це чи добре, не в тім річ – розвивалася в тому напрямі, який був визначений саме цією людиною.
Так вже доля розпорядилася, що під напиленням століть, та під впливом цілеспрямованної пропаганди російського царату та його наступника – більшовізму, якось на задній план відсунулись саме справжні заслуги величного гетьмана: те, що він очолив визвольну війну українського народу, що під його керівництвом були здобуті блискучі перемоги над польскою шляхтою в Жовтоводській, Корсуньській, Зборівській, Пилявицькій, Батозькій битвах, що мав він неабиякий хист дипломата, адміністратора. Натомість впродовж трьох століть у свідомості простих українців під дією російської імперської ідеології створився однобічний образ Хмельницького, як натхненника та організатора так званого “воз”єднання” України з Росією.
І дійсно це так сприймається, якщо історію тих подій вивчати з радянських підручників, та іншіх витворів російських авторів часів царату та більшовізму, які однобічно з певним імперським інтересом висвітлювали найяскравіші сторінки історії боротьби за незалежність. Та конкретні факти, почерпані як з летописів українських, так і з листів-доповідей амбасадорів євопейських держав, які перебували на той час в Україні та Речі Посполитій в гущі подій, документів раніше замовчуваних та часом приховувалих від широкого загалу розвіюють міф про те, що ніби-то українці доброхіть і притьмом піддалися під руку московського царя. Насправді вже тоді в січні 1654р. гетьман відчув тривогу від задуманого кроку і в церкві, де мала складатися присяга на вірність цареві, висловив сумніви і поставив вимогу, що б і посол царя Бутурлін іменем царя заприсяг, що цар не порушуватиме вольності всіх станів українського суспільства, та боронитиме Україну від шляхти. Посол не згодився і гетьман зі старшиною з великим тягарем на серці склали присягу. Всього присягало біля 200 чоловік.
Міщани Переяслава опиралися присязі і іх силою гнали до церкви. Противилися цьому також митрополит Київський з духовенством. В деяких полках, зокрема в Полтавському та Кропив”янському московських урядовців, що мусили приводити до присяги козаків – останні побили киями. Відмовились присягати цареві також відомі козацькі ватажки Іван Богун та Іван Сірко, та ще деякі полки.
А подальші виступи проти московських поневолювачів в різний час зі зброєю в руках – зайвий раз висвітлює справжню сутність “воз”єднання” якого насправді не було і бути не могло хоч би з однієї причини, що Україна ніколи не виходила зі складу Росії, оскільки ніколи не була у тому складі. То як же можна “воз”єднуватись” перед цим не “роз”єднавшись”?!
Наш народ споконвіку жив на цій землі, і мав державність свою з старокиївських часів від найвищого її розвитку до занепаду під час монголо-татарської навали. Були за тим і розквіт Галицької держави і загарбання нашіх земель Литвою та Польщею. А славний час козаччини?! Війна на всі боки – оскільки над-то ласою була наша Вітчизна для сусідів.
І нарешті, військово-політичний союз з Московією – до певної міри вимушений і обраний Хмельницьким як меншеє зло (з усіх іншіх сусідів в Московії хоч віра була одна), з якого й почалося поневолення та колонізація з боку останньою. Хто ж знав про те, що гніт одновірців виявиться жорстокішим від чужинського?! І це була фатальна помилка гетьмана, яку дехто в певних колах називає мало не зрадою Україні. Та навіть з висоти сьогодення спробуйте визначити, що було діяти в тих умовах? Пошуки союзників вимагав час і складна політична ситуація.
Невдовзі гетьман визнав свою помилку і намагався виправити становище, та виходу з глухого кута не знайшов...
Тяжкі переживання та розпач остаточно знесилили підірване здоров”я вже не молодого гетьмана, який невиліковно захворів і невдовзі помер, залишивши свою державу в опіку соратників.
Багато можна дискутувати в оцінках діяльності Хельницького. Багато є на цю тему версій, та мабуть жодну з низ не можна вважати істинною: бо ця людина – син свого часу, він був висунутий провідником суспільною необхідністю. А ще потреба незалежності, виживання нації і протиборства поневолювачам назріли на той час невідворотливо – тому й постав на історичному етапі він – лицар середньовиччя, патріот, наша слава і гордість, часточка душі народу.
“Батьком Богданом” називає його в поезії Т.Шевченко – бо саме від нього бере початок організована боротьба українського народу за свою незалежну державу, і саме з тих подій розумом і серцями українців по обидва береги Дніпра – Славутича оволодіває так звана українська національна ідея, яка стає священим знаменем боротьби всіх наступних поколінь. Та той же Т.Шевченко не раз у віршах з болем докоряє гетьману за його погано осмислений фатальний крок, як ось у цих рядках:
“Як би то ти, Богдане, п”яний,
Тепер на Переяслав глянув!..”
Бо “героїчна війна – Хмельниччина, відновила віру нації в свої сили, проте завершилась не утвердженням своєї держави, а заміною польської окупації на московську...” – розмірковує Л.Лук”яненко. “...Самі себе звоювали!”- говорив своїм однодумцям інший великий гетьман Іван Мазепа, визначаючи помилки Хмельницького, та ще більше, його наступників. Бо після смерті Хмельницького, який своєю залізною рукою тримав у покорі своїх полковників – майже хворобливе прагнення до влади останніх переважило загальноукраїнські інтереси, що спочатку ослабило молоду державу, а згодом і зовсім її зруйнувало.
Є такий вислів, що якщо про минуле забувають – воно неминуче повернеться. Пам”ятаймо про це. Бо, можливо, державотворенню нашому відпущено останній шанс. Дай, Боже, розуму нам та злагоди, а все інше – додасться.

С. ШУТЕНКО.

Поделиться:
Просмотров: 2956 | Добавил: Администратор | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]